Наводимо повний текст звернення:
Адвокатура України – недержавний самоврядний інститут, що забезпечує здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги на професійній основі, занепокоєна безкінечною низкою судових реформ, негативними проявами яких є руйнація судової влади та небезпека втрати державного суверенітету України.
В результаті перманентного бажання ледь не кожної політичної сили здійснити «судову реформу», спостерігаємо насамперед обмеження можливостей реально забезпечувати гарантовані державою права і свободи громадян, які реалізуються через адвокатуру і завдяки адвокатурі як одному з ключових елементів у механізмі реалізації конституційного права особи на судовий захист.
Судова реформа має бути інклюзивним процесом, який передбачає широкий діалог з професійними спільнотами, їхніми самоврядними органами, органами суддівського врядування. Дефіцит такого діалогу призвів до низки системних помилок, які сприяють кризовим явищам в судовій владі, відтоку професійних кадрів, та перешкоджають ефективності правосуддя. В результаті, Україна стала однією з країн-лідерів за зверненнями громадян до Європейського суду з прав людини.
З 2014 року відповідно до Угоди між Україною та ЄС, рекомендацій Ради Європи, ПАРЄ та згідно з оцінками Венеціанської комісії 2014-2016 років в Україні було прийнято нове законодавство, у тому числі, конституційні зміни в частині правосуддя і закони «Про судоустрій і статус суддів», «Про Вищу раду правосуддя». Формування судової гілки влади та органів суддівського врядування, призначення та відкликання їх членів передбачалось виключно інститутами українського суспільства у демократичний спосіб.
Проте, подальші кроки законодавця з реформування судової влади супроводжуються, у тому числі, ознаками відсутності конституційної основи, про що засвідчує Велика палата Конституційного Суду України у своєму рішенні від 11 березня 2020 року у Справі № 4-р/2020.
Конституційний Суд України зазначає, що орган, установу, утворені при конституційному органі, закон не може наділяти контрольною функцією щодо цього конституційного органу.
Законодавчий дозвіл на пряму участь або опосередкований вплив позанаціональних міжнародних суб’єктів на формування українських конституційних органів суддівського врядування та судової системи у цілому, безсумнівно є прямою загрозою суверенітету нашої держави та незалежності судової влади.
Закликаємо до більш фахового, зваженого та чітко продуманого підходу до розробки судової реформи. При цьому має бути почутий голос професійних спільнот і професійних організацій, які володіють теоретичною основою і практичним досвідом для надання рекомендацій, оцінок та виявлення ризиків провадження законодавчих змін.
Реформи, які здійснює Україна на виконання своїх міжнародних зобов’язань, повинні зміцнювати, а не руйнувати інститути державної влади. В процесі судової реформи, розбудовуючи Українську Державу як правову, маємо дбати про її суверенність та незалежність. Поступки державним суверенітетом і конституційністю профільного законодавства не можуть бути складовою фінансових зобов’язань перед міжнародними фінансовими інституціями.
Неприпустимою також є монополізація громадської думки чи експертизи у проведенні судової реформи групою окремих організацій чи осіб, що спостерігається в останні роки і має наслідком хаотичні зміни профільного законодавства, відступ від положень Основного закону, рекомендацій Венеціанської комісії та Ради Європи.
Думки громадських організацій можуть враховуватись при здійсненні реформи сфери правосуддя, але їхні рішення не можуть мати обов’язкового значення для органів державної влади та органів суддівського врядування.
Громадські організації чи створені за їх участю органи не можуть бути наділені повноваженнями щодо контролю за діяльністю конституційних органів правосуддя. Жодна з громадських організацій не може виступати від імені всього суспільства, їхня громадська діяльність має узгоджуватися з конституційним принципом незалежності суддів.
Реформування судової влади має на меті імплементацію принципів верховенства права, забезпечення права на справедливий суд, захист прав та основоположних свобод людини і громадянина. Конституційні засади незалежності правосуддя.
Наполягаємо на тому, що конституційні гарантії незалежності і недоторканності судді як носія судової влади не можуть бути знищені чи обмежені на жодному з етапів суддівської діяльності.
Встановлена Основним законом заборона впливу на суддю у будь-який спосіб поширюється і на перший крок у суддівській кар’єрі – доступ до професії. Законодавець має забезпечити виконання цього конституційного положення, виходячи із національних інтересів формування судової влади і не застосовуючи жодної дискримінації чи суб’єктивних критеріїв добору суддівських кадрів. Аналогічний підхід має бути застосовано і до формування складу органів суддівського врядування, куди, безперечно, мають входити представники усіх юридичних професій, обрані професійними спільнотами без жодного впливу чи втручання.
Органи суддівського самоврядування та врядування повинні мати реальні інструменти для захисту незалежності суду та формування суддівського корпусу на засадах доброчесності та професійності, здійснення оцінки доброчесності суддів за загально відомими та встановленими Законом критеріями.
Адвокатура зацікавлена у тому, щоб судова реформа у повній мірі відповідала букві і змісту Конституції України, а судова влада формувалася і діяла у повній відповідності до конституційних засад незалежності, верховенства права, професійного здійснення судочинства.
Судова реформа не є суто антикорупційним заходом, а має представляти собою комплексний широкий підхід, який вирішує весь спектр проблем у діяльності правосуддя. Таким чином, вона має здійснюватися не тільки з метою боротьби із корупцією, а насамперед для удосконалення судової системи, підвищення ефективної роботи інститутів судової влади, рівного доступу громадян до правосуддя.
Усунення корупційних ризиків у судочинстві є пріоритетним завданням у діяльності не лише антикорупційних органів, а й судової влади. Водночас подолання корупції в судовій системі не повинно зводитись до запровадження процедур, зміст яких суперечить Конституції і нівелює гарантії суддівської незалежності чи завдає шкоди авторитету правосуддя.
Президент України, Верховна Рада України, Кабінет міністрів України повинні утриматись від внесення і прийняття будь-яких законопроектів, концепцій, інших документів, що містять положення, які суперечать рішенням Конституційного Суду України та мають наслідками обмеження конституційних гарантій незалежності судової влади і суміжних інституцій.
