В торжествах по случаю освящения патриаршего собора греко-католической церкви в Киеве приняло участие более 10 тысяч верующих из Украины и других стран мира. Были там и депутаты от «Батькивщины» во главе с председателем политсовета партии Арсением Яценюком.
По завершении службы Яценюк напомнил, как недавно в Киеве проходило празднование годовщины Крещения Руси с участием официальных лиц: «То было празднования для вельмож, празднование для власти. А это - празднование для людей», - заявил Яценюк.
Напомним, что 28 июля он принимал участие в крестном ходе церкви Киевского Патриархата и заявил, что праздник 1025-летия крещения Руси «прошел, как праздник украинцев, как праздник тех людей, которые разделяют христианские ценности, и как праздник крупнейшего в Восточной Европе православного народа».
Эксперты полагают, что Арсений Яценюк своими противоречивыми заявлениями пытается привлечь на свою сторону электорат разных конфессий.
«Из возможных кандидатов на президентский пост только двое четко ассоциируются с церковью. Президент Виктор Янукович — верующий православной церкви Московского патриархата, и Арсений Яценюк, который пытается найти поддержу в церквях, не связанных с Москвой», - сказал «Взгляду» директор института глобальных стратегий Вадим Карасев.
Он отметил, что Арсений Яценюк «привлекает на свою сторону дисциплинированный электорат УГКЦ», а другие лидеры оппозиции «не имеют четкой позиции». «Виталий Кличко не ассоциируются с церковью, а Олег Тягнибок - нишевый политик, от которого церковники дистанцируются», - сказал Карасев.
Отметим, что освящение собора состоялось по случаю 1025-летия крещения Руси , которое УГКЦ празднует в эти дни.
Чин освящения совершил Глава УГКЦ Святослав (Шевчук) вместе с членами Синода, Папским нунцием Эдвардом Томасом Галиксоном и католическими епископами.
Перед тем, как освятить престол храма архиереи омыли его водой с мылом, красным вином, розовой водой.
Затем престол помазали миром, после чего внутрь престола Блаженнейший Святослав заложил частицы мощей святых: апостолов Петра и Павла, святого Андрея Первозванного.
В престол были заложены мощи двух римских пап - Климента и Мартина, погибших в Крыму, священномученика Иосафата, растерзанного православными в XVII веке, а также Николая Чарнецкого и Иосафата Коциловского замученных советской властью.
Стать свидетелями этого исторического для УГКЦ события изъявили желание тысячи верующих греко-католиков.
На выходные дни в Киев приехали паломники со всей Украины и диаспоры – Канады, Польши, США, Австралии. Внутри собора все не поместились, ведь он рассчитан лишь на полторы тысячи человек, и большая часть верующих молилась во дворе.
«Этот новый Собор в Киеве стоит в память о славе Господнего Воскресения, сияет как Новый Иерусалим на весь мир!», - провозгласил лидер УГКЦ Блаженнейший Святослав.
Напомним, что ранее «нашим общим Иерусалимом» называл Киев патриарх Московский и всея Руси Кирилл.
Дурень ти, Кіндерсюрприз. Дунін-Борковські Герба Лебідь Рід графів Священної Римської Імперії, Австрійської Імперії, Царства Польського, визнаний в Російській Імперії Заснований у ХІІ ст. графом Скрзіно, воєводою Петром Влостом Дуніним: сином Вільгельма Дуніна, скарбника короля Датського Нільса і дочки короля Датського Еріка, а так же Київською княжною Марією: дочкою Великого князя Київського Святополка ІІ Ізяславича з династії засновника Київської Русі Рюрика Руського, святих рівноапостольних Великої княгині Ольги і Великого князя Владимира - хрестителя Київської Русі і православних святах Бориса, Гліба та Ярослава Мудрого, та княгині Варвари, дочки Імператора Візантії Олексія І Комнена («Російська Родословна книга». Князь П. Долгоруков. С-.Петербург – 1856р., «Родословна книга Чернігівського дворянства». Граф Г.А. Мілорадовіч. С.-Петербург – 1901р. та інші архівні джерела РІ) Спадкове дворянство роду підтверджено Указом Урядового (Правітєльствующого) Сенату Російської Імперії № 1517 від 30.04.1914 року ________________________________________________________________ Панове, я хочу зняти звинувачення з Патріарха Київського та всієї Руси -України Філарета у розколі РПЦ-КДБ-КПРС. Насправді ж - відбулося історичне правомірне виділення КПЦ (Київської православної церкви) яку, начебто, у 1685 році приєднали до Православної церкви Московії. Розпочну зі спростування твердження про його участь у путчі ГЕКАЧЕПістів 19.08.1991 року, оскільки я сам був організатором спротиву путчистам, бо вивів членів своєї організації під будівлі ВР на той майдан, який сьогодні загородили від нас металевим парканом. Мені, голові «Товариства захисників Декларації про державний суверенітет України», легко було зібрати членів Товариства під Верховну Раду, бо 18.08.1991 року я провів мітинг на Майдані Незалежності – «Україна – не сота губернія, Україна – держава» із закликом не підписувати Союзного договору, а проголосити Всесоюзний референдум з цього питання, для чого ми уже зібрали понад 350 тисяч підписів громадян. Саме за цей збір підписів мене й оголосили 19 серпня провокатором. Мовляв, це я робив з метою спровокувати ГКЧП – отакий собі, мовляв, «піп Гапон». Сьогодні владники, та усякого роду багатії, мають повзати по майдану на колінах та цілувати наші сліди, сліди, по яких вони прийшли до влади та казкового багатства. 19 серпня 1991 року, коли ми були під стінами ВР на перекір вимогам ГКЧП не проводити будь-яких зібрань, над нами висіли військові вертольоти, з відкритих дверей яких звисали ноги спецназівців з автоматами у руках. Жінки, з «переляку», ставали рачки і показували їм дупи. Нехай влада опублікує цю кінохроніку, а не талдичить про механічний «розвал СРСР-КПРС». Жінки дупами розігнали це кодло 19 серпня 1991 року. Істинні християнки. Вчинити таке діяння, як вихід зі складу РПЦ-КДБ, без входження туди, запропонував Митрополиту Київському і всієї України РПЦ Філарету я особисто, як Голова "Товариства захисту Декларації про державний суверенітет України". У ці роки на мітингах я закликав народ провести референдум за незалежність України. Саме за моїми вимогами було включено в Акт від 24.08.1991 року пункт про проведення 01.01.1991 року Всеукраїнського референдуму, який відбувся, і на якому народ оголосив Україну незалежною державою. Митрополит Філарет не просто підтримав мою пропозицію, а втілив її у життя. Ніякий ГЕКАЧЕПіст цього не вчинив би. Оце виходець із Донбасу, якого зараз мають підтримати нинішні вихідці звідти. Вчіться любити Україну, а не стригти з неї купони та ховати у банки на Кіпрі. Але цій епохальній події передували довгі і страшні століття боротьби Героїв України за незалежність, шлях якої обмито кров’ю та сльозами сотень тисяч Героїв за покликанням і діяннями, а не героями за хабарі героєдавцям. Під час цієї боротьби, у часи Гетьмана Самойловича в 1685 році, начебто відбулося невеличке зібрання мирської знаті та церковного кліру, учасником якого був і член мого роду Василь Дунін-Борковський як генеральний обозний Війська Запорожського, і яке, начебто, прийняло рішення про приєднання Київського патріархату до кволого Московського патріархату для його посилення. Так пишуть історики, але ніхто не публікує документу про таку злуку з підписами учасників зібрання. Це «рішення» нагадувало мені і розмови про міфічний Договір про з’єднання України з Московією Богданом Хмельницьким, і міфічний Договір про створення СРСР по волі українського народу. Щоб запобігти розмові про міфічність волі українського народу про розвал СРСР-КПРС шляхом оголошення України незалежною державою – потрібен був тільки всеукраїнський референдум, до якого я закликав народ та політиків. На той час, 1991 рік, я не мав офіційних документів, які маю нині, про свій родовід і участь засновників роду у створені держави та участь їх у духовному житті народу. Але я прекрасно знав, що для успіху на Всеукраїнському референдумі конче необхідна підтримка Церкви, але Московська кегебешна церква ніколи на це не піде. Що ж до закордонної Автокефальної Церкви, то вона так запльована комуністами, що їй мало хто довіряє, не говорячи уже про ГКЦ як «бандерівському» оплоту, якій усе таки довіряють, але в одному із регіонів України. Одним із засновників ГКЦ, за «Історією Русів» та іншими джерелами, є Інокентій Дунін-Борковський як єпископ Чернігівський і Остерський, рідний брата батька Василя Касперовича Дунін-Борковського. Щоб досягти успіху під час проведення Всеукраїнського референдуму я, як уже сказано, і звернувся до Митрополита Філарета, на проти якого довгий час проживав у 35 будинку по вулиці Пушкінській, з пропозицією повернути історичну християнську справедливість. Як сусіда, і працівник міліції, я прекрасно знав про його любов до України, тому, впевнений у тому, що ця любов і стало причиною не допуску КДБ його на Патріарший Престол РПЦ у червні 1990 року, року піку сплеску боротьби за незалежність України шляхом розвалу СРСР-КПРС у співдружності з народами інших республік червоної тюрми народів, що і звершилося через рік. У червені 1990 року у ВР розглядалася «Декларація про державний суверенітет України», яку було прийнято 16 липня 1990 року. Про якого Філарета з України на Патріаршому Престолі могла йти мова у керівництва КДБ-КПРС? Адже саме ЧК-РСДРП зібрали після 7 листопада 1917 церковний клір РПЦ і домоглися у січні 1918 року незаконного звершення з Престолу РПЦ Помазаника Божого Імператора Миколу ІІ для безперешкодного знищення його як простолюдина разом із членами його роду. То хто такий для них Філарет на шляху до узаконення комуністичної імперії СРСР, про підписання договору про який йшлося у березневому референдумі 1990 року. Адже на цьому радянському референдумі більшість народу проголосувала за альтернативним бюлетенем про входження України у склад СРСР як самостійної держави. Квінта. Для прикладу покари високих посадовців в України владою СРСР за любов до України нагадаю розправу з Першим секретарем ЦК КПУ П. Шелестом. Він написав книгу «Україна наша рідна», що в скорочені читалося як «УНР» - Українська Народна Республіка. Шелеста тут же забрали в Москву, як свого часу забрали кінорежисера Довженка за кінострічку «Україна у вогні», без права приїзду в Україну. Тоді у нас говорили: «Тільки зашелестів Петро за свою УНР». І він мужньо пішов на цей Подвиг, розуміючи, що викликає шалений вогонь на себе і несправедливу немилість церковної верхівки РПЦ-КПРС. Це Геройський вчинок Людини і Християнина. Своїм мужнім вчинком Патріарх Філарет фактично спростував облуду про те, що у Донбасі проживають ненависники України та її самостійності. Якби він не пішов на виділення УПЦ з РПЦ то ходив би у золоті та перлах як Патріарха Кирило, обдарований московською владою, а не обпльований українською. Рішення від 01.11.1991 року, за місяць до проведення Всеукраїнського референдуму, щодо виділення УПЦ з РПЦ було однією із дуже вагомих складових у прийнятті народом рішення з проголошення незалежності України. Це прекрасно зрозуміли у Москві, тому й оголосили анафему Національному Герою України, родом із Донбасу, Патріарху УПЦ КП Філарету. Але золотий самородок облитий лайном – все рівно золотий самородок. А лайно у золотій шкатулці – все рівно лайно. Як бачите, панове, члени мого роду мали і мають пряме відношення до державотворення та духовного збагачення народу цієї держави. А щодо єдиної Помісної церкви України (церкви на території самостійної держави), то потрібно лише згода Блаженнійшого Володимира очолити її, ставши Патріархом УПЦ як Помісної церкви, про що, як я розумію, і говорить Патріарх УПЦ КП Філарет.