Після протестів 2014 року правоохоронні органи отримали карт-бланш на розслідування злочинів, пов’язаних із Майданом. Проте досить швидко стало очевидно, що інструменти, призначені для пошуку винних, почали використовувати не лише у вузькому контексті розслідувань, а й у ширшому форматі масового стеження за громадянами. У межах цих справ силовики отримали сотні, якщо не тисячі дозволів на прослуховування та негласне спостереження за людьми, які не мали жодного відношення до подій 2014 року. Одним із таких випадків стало прослуховування адвоката Ростислава Кравця, яке було санкціоноване суддею Геннадієм Салаєм у 2019 році.
Суддя Салай прямо визнав, що на момент видачі дозволу на прослуховування не існувало законних підстав, проте аргументував своє рішення так: «Якщо не прослуховувати, то нічого і не знайдемо». Такий підхід фактично відкриває шлях до безпідставного стеження за громадянами, чиї дані або контакти можуть бути цікавими для слідства.
Проте в цій справі є ще один важливий аспект. Суддя Салай не лише санкціонував незаконне прослуховування, але й порушив підслідність – він, будучи чернігівським суддею, дав дозвіл на негласне спостереження за київським адвокатом Ростиславом Кравцем. Це грубе порушення юрисдикції, що робить рішення ще більш сумнівним.
Важливо зазначити, що Кравець – не просто адвокат, а людина, яка роками веде боротьбу із втручанням іноземних фондів у судову систему України. Зокрема, він системно критикував діяльність Романа Маселка – активіста, пов’язаного з грантовими структурами, який зараз є членом ВРП. Чи це збіг? Адже зараз суддя Інна Мала, яка намагається врятувати Салая від відповідальності, одночасно захищає Маселка, забезпечуючи йому політичну безпеку.
Нещодавнє рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у справі «Денисюк та інші проти України» підтвердило, що подібні практики є незаконними. Суд встановив: 1) комунікація між адвокатом і клієнтом має бути під особливим захистом (стаття 8 Європейської конвенції); 2)будь-які заходи таємного спостереження за адвокатами мають бути чітко регламентовані законом і не можуть використовуватися без вагомих доказів необхідності; 3)українська правова система не надає громадянам достатніх гарантій захисту від незаконного втручання в приватне життя.
Таким чином, якщо рішення ЄСПЛ екстраполювати на випадок судді Салая, стає очевидним: санкціоноване ним прослуховування порушує Європейську конвенцію і має бути визнане незаконним. Логічно було б очікувати, що після рішення ЄСПЛ українська судова система почне процес виправлення помилок та притягнення до відповідальності осіб, причетних до порушень. Проте ВРП, схоже, рухається у зворотному напрямку.
Існує кілька тривожних сигналів. Зокрема, ВРП планує розглядати справу без наявності кворуму, що вже ставить під сумнів легітимність підсумкового рішення. Засідання дисциплінарної палати у цій справі не транслювалося, що є відхиленням від прийнятої практики. Все вказує на те, що спроби притягнути суддю Салая до відповідальності наштовхуються на системний опір.
На практиці це означає, що ВРП готова затвердити новий небезпечний прецедент, згідно з яким незаконне прослуховування більше не вважатиметься порушенням, а стане інструментом, який можна використовувати у догоду політичним інтересам. Це також демонструє, що судова система, попри гучні заяви про незалежність, досі піддається впливу зовнішніх факторів і діє в інтересах вузького кола осіб.
Якщо 18 лютого ВРП виправдає Салая, це стане сигналом, що в Україні остаточно узаконили практику політичного прослуховування, а боротьба з іноземним впливом у судовій системі буде придушуватися тими ж методами, які самі ж посадовці раніше засуджували.
Абсурдність ситуації ще й у тому, що у США адміністрація Трампа фактично прикрила діяльність USAID, скоротивши фінансування подібних програм. Проте в Україні ця структура продовжує працювати та здійснювати вплив, створюючи передумови для таких випадків, як прослуховування адвокатів, суддів та всіх, хто становить загрозу встановленому порядку.
Последние новости рубрики
