Але, насправді, навіть найгірший можливий зараз сценарій – з визнанням втрати частини територій та не вступом до НАТО, залишає Україні безліч можливостей продовжувати боротьбу іншими методами й, зрештою, не просто вистояти, але й зруйнувати давнього ворога – російський імперіалізм. Про це пише Капітал.

У чому сила, брате?

Ще Авраам Лінкольн, задовго до того, як про це заговорив російський кінематограф, казав, що сила на стороні правди. Як би не закінчився нинішній період війни, Україна збереже моральну перевагу. Правда в тому, що наша країна героїчно витримала удар набагато сильнішого агресора й відстояла можливість розвиватися як частина вільного світу. Натомість путінський режим вийде з війни приниженим та послабленим і навіть всередині росії буде чимало людей, які це розумітимуть.

Багато хто в Україні побоюється, що після війни Кремль буде розкачувати ситуацію в Україні й зрештою досягне своїх цілей невійськовими методами – як він це майже зробив у Грузії та намагається зробити у Молдові. Але це те, у що хотіли б вірити самі росіяни. Насправді ж не можна ефективно просувати «кремлівські наративи» за умов, коли ці наративи із самого початку побудовані не брехні та маніпуляціях, коли росія не може нічого запропонувати своїм сусідам, окрім зубожіння та смерті заради «величі» кремлівського карлика. Навіть всередині росії пропаганда має зараз лише обмежений успіх, експортувати «руський мір» досі не вдавалося. Після ганебної, програної по суті війни це буде робити ще важче. Скоріше, навпаки, Україна зможе «експортувати» в росію ідеї свободи та підточувати таким чином місцевий режим.

Не забуваймо, що саме ФРН виграла історичне суперництво у НДР, а не навпаки. Щоб повторити це, Україні потрібно лише стати більш успішною та більш вільною країною, аніж російська федерація. В цьому, особливо за допомоги союзників, немає нічого складного.

Вода камінь точить

Можна передбачити, що однією з умов припинення вогню з боку РФ буде отримання певних гарантій від України в тому, що країна на офіційному рівні не проводитиме «антиросійську» політику. Тобто не вимагатиме покарання військових злочинців, компенсацій за завдану шкоду, не підтримуватиме російську опозицію, тощо. Але ніхто не може завадити українському суспільству продовжувати боротьбу з рф своїми методами. І в даному випадку йдеться зовсім не про партизанську війну на окупованих територіях, хоче її також ніхто не може заборонити. Йдеться про просування у світі нашої точки зору на конфлікт, про засудження ідеології «рашизму» та «руського міру», доведення до логічного кінця усіх юридичних процедур та покарання росіян за злочини, скоєні в Україні. Цим замість української держави цілком може зайнятися самі українці – зробити росію токсичною у всьому світі, завалити західні суди позовами проти РФ та вимогами компенсацій. Один ЮКОС своїми судовими процесами доводить кремлівський режим до сказу. Українці можуть стати мільйоном юкосів.

Борітеся - поборете

У процесі нескінченного ходіння по колу, викладеному граблями, людство змогло обрости великою кількістю чудових афоризмів. Одним із них є фраза, що часто приписується Талейрану: «З багнетом можна зробити багато, але на ньому не можна сидіти».

Здавалося б, щоразу при підтвердженні цієї нехитрої істини - як зараз на наших очах у Сирії - диктатори цього світу (і кремлівські передусім) мали б робити відповідні висновки. Вони й роблять – але зовсім не ті, що треба. Вони намагаються зробити багнет міцнішим - репресивними законами, великим силовим апаратом, просто більшими і страшнішими ракетами, - зовсім не звертаючи уваги на те, що сидіти на більш довгому багнеті ще менш зручно.

Чим більш страшним виглядає російський звір, тим, насправді, краще для нас. Адже це означає, що він не зробив ніяких висновків. За фасадом «іскандерів» та «орєшніков» той самий неефективний режим, який програв війну в Сирії та якому не вдалося знищити Україну.

Російська економіка є корумпованою, неефективною та тотально залежною від цін на енергоносії, а зараз ще й від Китаю. Російська політична система є надзвичайно нестійкою й може колапсувати за лічені дні, як це сталося у Сирії та як це ледь не сталося в самій рф під час бунту Пригожина. В це складно повірити у той момент, коли російські бомби руйнують українські міста, але Україні потрібно лише вірити у себе та монотонно, день за днем робити свою справу й труп ворога рано чи пізно гарантовано пропливе повз неї.